7 Випуск 69 © Володимир Лагодич https://doi.org/10.17721/2518-1270.2023.69.01 СТРАТИГ-АВТОКРАТОР ТИБЕРІЙ У ВІЙНІ З АВАРАМИ 568–570 рр. Володимир Лагодич STRATEGIST-AUTOCRATOR TIBERIUS IN WAR WITH AVARS 568–570 Volodymyr Lahodych Among Justinian the Great’s (527–565) successors, the personality and career of Byzantine war- lord and politician Tiberius stand out. Despite the lack of statements about Tiberius’ early life, there were enough facts about the circumstances that led to his rise in the hierarchy of late Roman so- ciety. Emperor Justin II (565–578) trusted him personally, and he also participated in diplomatic negotiations with barbarians, where he represented Roman interests. Along with the weak health of Justin, these circumstances contributed to the following adoption of a future warlord by the Emper- or’s Family. Relationship with Avar Khanate had already been in priority for Tiberius before he was elected Justin’s co-ruler in 576. Taking part in talks with nomads, Tiberius focused on the necessity of renewing alliances with the Avars and directing military power toward the tribes that posed a con- stant threat to the Empire. In perspective, Tiberius’ course of appeasement with the nomads brought an end to the war in 568–570. His actions provided the Empire with the possibility of strengthening political and military might in the Danube limes in the next few years and also politically neutralized the Avars through permanent military conficts with their closest neighbors. In practice, the Nomad noble, being enriched with money from Constantinople, made peace with Romeis. The Avars increased their military strength by focusing their efforts on conquering Slavs. This circumstance in one way let the nomads to start their foreign policy pressure on Empire again. Political vicissitudes of the last quarter of the VI cent. were accompanied by the exchange of ambas- sadorial missions, the provision of gifts, as a means of infuencing third parties to a specifc political course in the early Middle Ages. Keywords: Avar Khanate, Byzantine Empire, Tiberius, diplomatic relations, Sclavins. В історіографії питання військово-політичних відносин поміж Східною Римською імперією та політичними об’єднаннями кочовиків залишаються нерозкритими донині, незважаючи на постійну увагу дослідників. Причинами цього є низка факторів – від зв’язку теми дипломатії Риму та «варварського світу» із загальноісторичними проблемами пізньої Античності та ран- нього Середньовіччя до репрезентації варварських народів у тогочасних римських джерелах. Нестабільні відносини Константинополя з етноплемінним союзом аварів займають у цьому контексті окреме місце. Після включення кочової орди до складу зовнішньополітичної системи Східного Риму внаслідок федеративного договору 557/558 р., номади на короткий час ста- ли клієнтами Імперії. На час дії союзу, аварська знать неодноразово висловлювала претензії східноримським імператорам щодо збільшення матеріальних виплат та передання територій. Зрештою, це призвело до розриву договору на час правління Юстина ІІ (іл. 1) та розгортан- ня першої аваро-візантійської війни. Подальше призначення базилевсом Тиберія на посаду стратига-автократора Балканських володінь Імперії виступило каталізатором переговорного процесу між сторонами та припинення конфлікту. Серед досліджень кількох останніх років, проблематика відносин аварів та Візантійської імперії у ході правління Юстина ІІ стала дотичною темою публікацій низки авторів (Жданович 2016, с. 881–893; Жданович 2019 (a), с. 8–29; Мельник 2020, с. 41–70; Митрофанов 2016, с. 359–367; Пилипчук 2016, с. 128–130; Кузовков 2014, с. 112–115). Разом з тим, наведені до- слідження носять узагальнюючий характер як щодо історії аварів, так і стосовно внутрішньо- політичних змін у Східноримській Імперії після 565 р.