46 Збірник наукових праць «Нова філологія» № 83 (2021) ISSN 2414-1135 УДК 811.111’(271.2+42)’06:808.51 DOI https://doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-6 РЕГУЛЯРНА ТА ДИСКУРС-СПЕЦИФІЧНА АНГЛОМОВНА МЕТАКОМУНІКАЦІЯ: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ Гнезділова Я. В. доктор філологічних наук, доцент, завідувач кафедри фонетики і практики англійської мови Київський національний лінгвістичний університет вул. Велика Васильківська, 73, Київ, Україна orcid.org/0000-0001-9248-3238 yaroslava.gnezdilova@knlu.edu.ua У статті ідентифіковано «регулярну й дискурс-специфічну метакому- нікацію», де метакомунікацію представлено як прагмакогнітивний феномен. Зауважено основний критерій типологізації метакомунікації, яким є спосіб вияву метакомунікативного знання. Установлено, що регулярна метакомунікація є експліцитним відображенням того, що відбувається в поточній комунікації, і базується на регулярних стереотипних патернах, притаманних усім/майже всім типам дискурсу, «оформлених» згідно зі стандартами інтеракційних жанрів, до яких вони належать. Схарактеризовано автономні метакомунікативи (МК) як регулярні, експліцитні, контекстуально незалежні, високо конвенціалізовані й семантично спустошені, стереотипні одиниці, які класифіковано в шість основних груп: контактно-фатичні, регулятивні, референційні, рефлективні, логіко-композиційні, суб’єктно-модальні МК. Доведено, що до найпоширеніших МК регулярної метакомунікації відносяться контактно-фатичні, регулятивні й рефлективні МК, рідковживаними є суб’єктно-модальні МК. З’ясовано, що реалізація прагматичних інтенцій мовців відбувається шляхом вибору адекватних для відповідного типу дискурсу (розмов ного, юридичного, медійного, риторичного, науково-академічного) стереотипних клішованих структур, які віднесено до дискурс-специфічних МК. Зазначено, що для аналізу англомовної метакомунікації вибір дискурсів здійснено за мовленнєво- жанровою диференціацією на основі того, що мовленнєві жанри, які типологізовано відповідно до традиційних класифікацій функціональних стилів (розмовний, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний), нині розглядають у термінах дискурсознавства як дискурсивні сфери мовлення. Уточнено, що дискурс-специфічні МК теж є часто вживаними одиницями, але обмеженими певним дискурсивним типом, тому їх визначено як «регулярні МК відповідного типу дискурсу». Обґрунтовано, що «найметакомунікативнішими» є усний медійний і риторичний дискурси, а найнижчий мета-індекс – у юридичному дискурсі; найчастотнішими в усіх досліджуваних типах дискурсів, окрім розмовного, є МК-регулятиви, натомість розмовний дискурс вирізняється саме фатичною метакомунікацією. Ключові слова: метакомунікація, метакомунікатив, мета- індекс, метакомунікативне знання, типи дискурсу.