62 СОФІЯ. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник. 2(20)/2022 ISSN 2521-6570 УДК: 304. 718+395 DOI: 10.17721/sophia.2022.20.14 О. Ю. Павлова, д-р філос. наук, проф. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна ORCID:0000-0002-0593-1336 e-mail: invinover19@gmail.com КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ ПРОСТОРУ ТА ПАМ'ЯТІ: ДОСВІД ТОПОГРАФІЇ ТА КУЛЬТУРНОГО ЛАНДШАФТУ (НА МАТЕРІАЛАХ МЕМОРІАЛЬНОГО ЦЕНТРУ ГОЛОКОСТУ "БАБИН ЯР") Розглянуто Меморіальний комплекс "Бабин Яр" – один із небагатьох у Східній Європі меморіальних просторів Голо- косту, розташований на місці масового розстрілу людей під час окупації Києва німецькими військами у 1941–1943 роках. Досліджено логіку організації та естетики меморіального простору за допомогою оптики концептів "символічної архітектури" (Георг Гегель), "піднесеного" (Іммануїл Кант), а також "великої традиції" (Роберт Редфілд, Мілтон Сін- гер) та "прогулянки" (Ольга Фрейденберг). Ця оптика допомагає зрозуміти специфіку топографії у логіці де- диференціації ландшафту історичного місця та символічної архітектури, а також доповненої реальності в практиці меморіальної процесії та її типу пам'яті, що конструюються через протиставлення підземного та земного, візуаль- ного і почутого, цілого і фрагментованого, симетричного та безформного. Доведено, що просторові форми організації культурної пам'яті допомагають уникнути меморіциду поза небезпе- кою ідеологічних суперечок та європеїзації образів трагедії Голокосту. Зазначено, що трагічні події Другої світової війни, які виявили "діалектику Просвітництва" та темний бік модерну загалом, призвели до необхідності реорганіза- ції простору культурної пам'яті. Бракує лише інтеріоризованих структур суб'єкта та дискурсивних форм об'єкти- вації, щоб зберегти й передати горе такого рівня інтенсивності. Виявлено, що український досвід візуалізації трагедії Голокосту продовжує традиційні засоби символічної архіте- ктури протяжності та монументальності, піднесеності. Водночас масштабність комплексу дозволяє урізноманіт- нити практики зображення і таким чином додати нові конотації в практику його меморіалізації. Зокрема, вдалим при- йомом стала різноманітність форм символічної архітектури та доповненої реальності, що дозволяють підкреслити статус ходи як форми культурної пам'яті, а також вдало використати ландшафт історичного міста. Ключові слова: Меморіальний центр Бабин Яр, Голокост, культурна практика, простір, культурна пам'ять, культурний ланд- шафт, топографія. Актуальність теми дослідження. Питання органі- зації ландшафту місця однієї з найбільш страшних тра- гедій ХХ ст. у світлі формування стратегій культурної пам'яті є ключовим завданням сьогодення. Визначення форми організації культурних практик пам'яті та прос- тору потребує спеціальної уваги дослідників. Аналіз досліджень і публікацій. Зв'язок культур- них практик із простором представлений такими авто- ритетними авторами, як П. Бурдьє та М. де Серто. Об- говорення практик організації культурної пам'яті Голо- коста здійснюється у багатьох сучасних дослідженнях [5, 6, 8]. Метою нашого дослідження є вивчення обра- зів трагедії Голокосту як стратегії формування практик простору та культурної пам'яті на засадах досвіду ме- моріального комплексу Бабин Яр. Виклад основного матеріалу. Досвід будівництва меморіальних комплексів жертвам Голокосту демонст- рує їх монументальні розміри як за протяжністю (Яд Вашем, берлінський Меморіал жертвам Голокосту), так і в конотації піднесеного (Меморіал в Майамі). Але іноді відчуття трагедії передають через деталізацію сприй- няття і наближеність до світу повсякденного (чавунні черевички розстріляних на набережній Дуня в Будапе- шті) або через пригніченість форм (Меморіал у Шверте, де жертви зображені як шпали пекельної залізничної колії), які образно втілюють ідею тяжкості і страждання. Більшою мірою велика просторова протяжність та екстер'єрна представленість домінує в більшості меморі- альних просторів. Таке планування нам здається доціль- ним, адже великі дистанції передбачають переміщення у просторі та дозволяють організувати культурну практику входження як класичну ритуальну форму включення у важливе та відокремлення від світу повсякденності. Ритуальна процесія як форма урочистої ходи є базо- вою формою організації культури практики і пам'яті. О. Фрайденберг обґрунтовує первинну єдність ритуалу як цілісність трьох видів практик: поєдинку, поїдання і ходи. Хода є повторенням одного і того ж руху ступан- ня [7, p. 32]. Але це повторення форм наявного буття це не безглуздість, але спосіб виробництва значення. На рівні дискурсивних практик виробництво значення пе- редбачає розрізнення, на рівні практик присутності, до яких насамперед належить ритуал, виробництво значен- ня передбачає відтворення того ж самого. Повторення руху як таке це магія життя, відродження і перемоги. І водночас ритуальна хода це не тільки повторен- ня технік тіла всіма членами спільноти як виробництво самого співтовариства, але і створення значення як напрямок руху всіх. Напрямок руху це не лише геог- рафія, а передусім аксіологія, виявлення значущості на рівні не-диференційованості присутності і значення, що і є базовою практикою ритуалу. Ціннісна настанова традиційної культури спирається насамперед на прак- тики простору. Таке відтворення ритуального руху найбільш архаїчна форма виробництва культури зна- чення і пам'яті як позначення простору. "Пам'ять спира- ється передусім на відомий простір. Вона спирається на топографічні форми і лише згодом використовує і спеціально створені для цього символічні форми" [3, р. 32–33], вважає німецький учений Н. Луман. Шлях закарбовує ходу рух у навколишнє середовище та та- ким чином створює культурний вимір ландшафту. Саме символічна (в гегелівському сенсі терміна), а потім і просто монументальна архітектура стає закріп- ленням орієнтирів руху і критерієм розрізнення культу- рних практик ритуалів міської та сільської громад. Поз- начення міських центрів монументальною архітектурою робили їх очевидними для менш значущих поселень. Велика віддаленість від центру вказує не лише на місце розташування сільських общинників, але і на їхнє місце © Павлова О. Ю., 2022