Наукові праці. Випуск 195. Том 207 70 УДК 930(477):929Петров(043.3) Андрєєв В. М. АНТИЧНА ДОБА В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ «ТЕОРІЇ ЕПОХ» В. ПЕТРОВА У статті розглянута «теорія епох» В. Петрова та її верифікація на матеріалі давньої історії України. Окрему увагу приділено «античній добі» й її ролі в україногенезі. Концепція вченого розглядається в контексті розвитку історичної науки ХХ – початку ХХІ ст. Ключові слова: Віктор Петров, «теорія епох», «антична епоха», зарубинецька та черняхівська археологічні культури. В статье освещена «теория эпох» В. Петрова и ее верификация на материале древней истории Украины. Отдельное внимание уделяется «античной эпохе» и ее роли в украиногенезе. Концепция ученого рассматривается в контексте развития исторической мысли ХХ – начала ХХІ в. Ключевые слова: Виктор Петров, «теория эпох», «античная эпоха», заруби- нецкая и черняховская археологические культуры. In the article are described «the eras theory» of V. Petrov and it ’s verification based on the matherial of Ancient history of Ukraine. A special attention is given to the «classical age» and its role in ukrainogenesis. The concept of the scientist is considered in the context of historical thought of XX - beginning of XXI centuries. Key words: Victor Petrov, «the eras theory», «classical age», Zarubintsy and Cherniakhov archaeological culture. Віктор Платонович Петров (псевдоніми – В. Домонтович, В. Бер та ін. 22(10).10.1894- 08.06.1969) – видатний представник української гуманітарної думки ХХ ст. (літературознавець, філолог, фольклорист, етнограф, історик, археолог, філософ, письменник). Визнаний як науковець та письменник у 1920-1930-ті рр. В. Петров згодом був надовго «вилучений» з інтелектуального простору СРСР та української діаспори, а його багатогранна творча спадщина забута. На сьогодні в українському інтелектуальному співтоваристві він більше відомий як письменник, філософ та радянський розвідник. Про нього не написано узагальнюючої монографії, не реконструйовано інтелектуальну біографію і, навіть, залишаються не вивченими її окремі сюжети. Отже, предметом цієї розвідки є діяльність В. Петрова як дослідника «античної епохи» та визначення науковцем її місця в історії України. У 1940-х рр. В. Петров став автором своєрідної концепції історичного процесу – «теорія епох». У низці статей В. Петров виклав основні положення своєї історіософії. Концепція В. Петрова знаходилася в інтелектуальному контексті ідей О. Шпенглера, А. Дж. Тойнбі, М. Бердяєва, Ф. Шміта, Д. Чижевсь- кого, екзистенціалістів і М. Фуко [1, c. 325-351; 2, 144-145; 3; 4, c. 226-227, 262, 267, 325; 5, c. 42]. В. Петров спростовував принцип безперерв- ності історії. Основним стрижнем його теорії стали «дискретність часу», «ізольованість окремих епох» та зв’язок між ними за принципом заперечення й відмови від ідеї розвитку. На думку В. Петрова, історичний процес не становить собою безпе- рервного потоку буття, а «розчленовується на певні градації часу» [6, c. 7]. «Епоха» у В. Петрова – самодостатній і закритий у собі рамками панівної ідеології «відтинок часу» [2, c. 323-329]. Вчений не подав чіткого визначення цього поняття, але з контексту його праць випливає, що епоха – це певна складова історичного процесу, що усвідомлюється як структурна цілісність, для якої характерно: наявність панівної ідеології, сталого співвідношення певних, взаємозумовлених форм господарства, суспільних інститутів та культурних феноменів. Кожній епосі притаманна своя спільність, що відмінна від спільності іншої епохи. Історія – процес буття та «зміни відмінних самодостатніх епох, що заступали одна одну, часто протистоячи одна одній». Дослідник намагався дати пояснення тому, як одна епоха перетворюється на іншу. На його думку, зміна епох виникає внаслідок функції «переборювання», «протиставлення», перев- тілювання епохи у свою протилежність, а не в аспекті часу. Він навіть вказує на «закони зміни епох» [7, c. 20, 26]. Отже, історичний процес, за В. Петровим, є послідовною зміного епох, у межах яких відбу- ваються притаманні лише їм процеси. Кожна