97 УДК 947.7 + 943.8] "19" + 930.1 Михайлова О.В. ОГЛЯД ІСТОРІОГРАФІЇ ПРОБЛЕМИ ЕВОЛЮЦІЇ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН У 1918-1920 PP. Стаття присвячена огляду основних праць, що стосуються питання розвитку українсько-польсь- ких відносин 1918-1920 років. Детально розглядаються існуючі напрями в українській та польській історіографіях і виділяються головні аспекти, які потребують ще ретельного дослідження. Поява незалежної України на політичній арені Європи наприкінці XX століття акту- алізувала тематику дослідження її місця і ролі у європейській геополітиці. Одним з ас- пектів цієї проблематики є вивчення ук- раїнсько-польських відносин, характер яких небезпідставно визначав і визначатиме рівень стабільності у Східній Європі. За новітнього часу найвиразнішою спробою реалізації схід- ної політики Польщі є військово-політичний союз з урядом УНР 1920 року, який міг би стати зразком такого політичного мислення, що здатне подолати ірраціональні упереджен- ня та реальні труднощі, забігаючи далеко у майбутнє. Але українсько-польські відносини доби Визвольних змагань були позначені крайнім ступенем загостреності і складності, що вилилося у непримириму збройну боротьбу за землі Східної Галичини, Волині, Поділля, Полісся, Холмщини і Підляшшя. Ця війна, що велася протягом першої половини 1919 ро- ку, вкрай виснажила сили України, розосере- дила і до того нестійкий її провід, що спричи- нило остаточне оформлення різних зовнішньо- політичних орієнтацій галичан і наддніп- рянців. Як наслідок, Варшавський договір, не сприйнятий і не підтриманий більшістю ук- раїнців, не приніс бажаного результату - ук- раїнської державності. Трагічні наслідки Варшавського договору для України (зрештою, як довела історія, і для Польщі) примушують замислитися, чи бу- ли вони такими вже випадковими і невідво- ротними, і чи існували взагалі на той час умо- ви для втілення такого широкомасштабного політичного проекту? В більшості випадків історики, описуючи українсько-польські від- носини 1918-1920 років, йдуть уторованим шляхом нагромадження нових фактів та роз- ставляння відповідних акцентів. Польська сторона нерідко серед причин невдалого Київ- ського походу виділяє апатію та політичну незрілість українського народу. Часто під- креслюється гасло "За нашу і вашу свободу" та заперечується намагання підпорядкувати собі Україну з подальшим використанням її господарчих ресурсів. Українська ж сторона приписує Варшаві імперіалістичні зазіхання на українську територію та нещирість прого- лошуваного політичного партнерства, яке бу- ло підступно зраджено підписанням пере- мир'я з радянською Росією. Проблема розвитку українсько-польських відносин в 1918-1920 pp. знайшла певне відо- браження як в зарубіжній, так і в українській діаспорній, радянській та сучасній вітчиз- няній історіографії. Першими дослідниками історії української революції були діячі національно-визвольного руху. Гострі дискусії навколо її характеру, причин поразки виник- ли з політичної суперечки, яку вели між со- бою в еміграції представники так званих "уря- дів в екзилі" УНР і ЗУНР. Одним з аспектів цієї полеміки було питання пропольської політики Директорії УНР, доцільності і пра- вочинності Варшавського договору. "Уе- нерівці" доводили, що цей договір був остан- ньою можливістю досягти державної само- стійності України на тих землях, що станови- ли її основу, центр, - на Наддніпрянщині. Га- личани ж, засліплені "парафіальним провін- ціоналізмом", нібито втратили цей шанс ще в березні 1919 року, відкинувши пропозиції місії Бартелемі через свій максималізм і впертість. Окрім того, наддніпрянці нагадува- ли про листопадову катастрофу 1919 року, Михайлова О.В.