К У Л Ь Т Е Н К О О .В . Г Р О М К О Т .В . Е В О Л Ю Ц І Я П Р А В О Т В О Р Ч О С Т І У К Р А Ї Н С Ь К И Х С У Д І В П о п у л я р и з о в а н а т а к а п р о ф е с і й н а ф у н к ц і я с у д д і я к п р а в о т в о р ч і с т ь . З д і й с н е н о п о р і в н я л ь н и й а н а л і з правової с и с т е м и у я в л е н ь п р о п о в н о в а ж е н н я с у д о в о ї в л а д и Ф Р Н т а А н г л і ї . Д о ч и с л а н а й а к т и в н і ш е о б г о в о р ю в а н и х о с т а н н і м и р о к а м и п р о б л е м в і т ч и з н я н о г о ю р и д и ч н о г о д о г м а т и з м у н а л е ж и т ь п и т а н н я п р о м о ж л и в і с т ь в и з н а н н я с у д о в и х а к т і в о д н и м з д ж е р е л у к р а ї н с ь к о г о п р а в а . Ця проблема становить інтерес передусім тому , що багато в і т ч и з н я н и х п р и б і ч н и к і в в к л ю ч е н н я с у д о в о г о п р е ц е д е н т у в с и с т е м у д ж е р е л у к р а ї н с ь к о г о п р а в а в в а ж а ю т ь , ніби відмова ві д визнання с у д о в о ї п р а в о т в о р ч о с т і є х а р а к т е р н о ю р и с о ю ю р и д и ч н о г о п о з и т и в і з м у л е г і с т с ь к о г о с п р я м у в а н н я , та гадаю чи, мабуть, що су довий прецедент у м е н ш і й м і р і , ніж закон, схильний до тиску з боку вл адного свавілля. У о с н о в і т а к о г о п і д х о д у л е ж и т ь н е д о в і р а й о г о п р и х и л ь н и к і в д о п а р л а м е н т у я к д о о р г а н у , який, на їхню думку, нав’я зує суспільству п о л і т и ч н і і н т е р е с и б і л ь ш о с т і . З точки зору лібералі зму, — пише у з в 'язку з цим В.А.Четвернин, — «немає підстав вважа ти, що п а р л а м е н т , який виражає «волю народу», встановлює п раво, а суд, де з м а г а ю т ь с я п р о ф е с і й н і ю р и с т и , може це «народне воле виявлення в п р а в і » лише застосовувати. Це тільки в класичному л егізмі (і там усе л о г і ч н о ) джерелом права є воля народу або акт волев иявлення. За «владою народу» реально стоїть диктатор або група, які діють у своїх і н т е р е с а х і п р о т и с т а в л я ю т ь с в о б о д і і н д и в і д а , правам людини цю п р е с л о в у т у «волю народу» [1]. П е р ш т т і ж п е р е й т и д о а н а л і з у п р о б л е м и п о с у т і , необ хідно п і д к р е с л и т и , що коли В.С.Нерсесянц говорить про те, що права з в о д я т ь с я д о з а к о н у , встановленого державною владою , то термін «закон» він використовує у збиральному значенні сло ва, розуміючи під н и м б у д ь -яке формальне джерело права — нормативний акт, правовий з в и ч а й і с у д о в и й п р е ц е д е н т [2]. При цьому він ніде не виділяє судовий п р е ц е д е н т я к б і л ь ш е «повноцінний» в порівнянні з но рмативним актом д ж е р е л а п р а в а і , судячи з усього, його позиція не р озходиться в цьому п и т а н н і з Г е г е л е м , який писав таке: «Якщо деякі юри сти прийшли до