27 STUDIA P O L S K O - U K R A I Ń S K I E • 2 – 2015 Ірина Бондаревська ГРАНІ СПІЛЬНОГО У ФІЛОСОФІЇ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ Уславлення самотнього існування, непримиренна кри- тика суспільних інституцій та наголос на значенні самопі- знання роблять ніби неактуальним питання про роль спіль- ного, спільності в концепції людського життя Григорія Сковороди. Все ніби ясно: спільне як стандартизована людська поведінка є перешкодою на шляху до істинного щастя. Але в бароковій строкатості текстів Сковороди заховано більше варіантів тлумачення спільного, і вони варті аналізу для кращого зрозуміння думки філософа та визначення міри її інтегрованості в європейський інтелек- туальний контекст. Окремі аспекти цієї теми представлені у публікаціях останніх років 1 . Отож, можна зробити уза- гальнення та сформулювати свої пропозиції. Що змушує людей утворювати стійкі спільноти? На чому заснована влада спільного над індивідом? Як інди- відуальна свобода і суспільні обов’язки можуть бути узгоджені між собою? Що повинно бути підвалиною люд- ського життя: турбота про спільне чи про індивідуальні потреби? Всі ці питання потрапляють у центр філософських дискусій в Європі XVII-XVIII ст. Чи цікавили вони 1 М. Попович, Григорій Сковорода: філософія свободи, Київ 2007, с. 221-255; Валерій Шевчук, Пізнаний і непізнаний СФІНКС: Григорій Сковорода сучасними очима, Київ 2008, с. 416-472.