Ситник О., Гупало В. Знахідки крем’яних артефактів... 377 Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 14. 2010. С. 377–384. ЗНАХІДКИ ТА ВІДКРИТТЯ Олександр СИТНИК, Віра ГУПАЛО ЗНАХІДКИ КРЕМ’ЯНИХ АРТЕФАКТІВ НА МІСЦІ БЕРНАРДИНСЬКОГО КОСТЕЛУ В ДУБНІ Середньовічне Дубно знаходилося на одному з відрогів Волинської височини. З трьох сторін (півдня, сходу і півночі) підніжжя цього підвищення омивалося річкою Іквою з широкою багнистою заплавою з півночі та ставами – з півдня. Найбільшу ширину мис має зі східного краю, де в кінці XVI ст. був збудований замок князів Острозьких. Із західного краю мис звужується до вузького перешийку, на якому тоді ж спорудили фортифікаційні укріплення у вигляді земляного валу, рову та в’їздної вежі (Луцька брама). Поблизу вежі та валу на кульмінації пагорбу (214,5 м н.р.м) в кінці XVI ст. було збудовано дерев’яний костел, довкола якого знаходилося кладовище. У 1629 р. на місці дерев’яного храму спорудили мурований костел бернардинів, а 1658 р. – житловий монастирський корпус, квадратний у плані з внутрішнім подвір’ям (віридажом). Увесь монастирський комплекс (костел, житловий корпус, цвинтар, сад, господарський двір) займав поверхню площею 376×172 лікті (20787 м 2 ). Впродовж 1995–2007 рр. (з перервами) в межах Бернардинського костелу проводилися археологічні розкопки, які мали рятівний характер. Основним об’єктом досліджень були поховання (кінця XVI – першої половини XIX ст.) з прикостельного цвинтаря і з підземних гробівців, що виступили в межах мурованого костелу (рис. 1). У 2003 р. проводилися дослідження у притворі, де розкоп (площею 5,40×1,90 м) було розплановано по центральній осі будівлі [Гупало, 2006, с. 166–184]. На цій ділянці вперше простежено характер нашарувань ґрунтів, що не були зруйновані будівництвом котлованів і які виступили між фундаментами капітальних стін костелу. Однак первісну стратиграфію на більшій частині розкопу до глибини 1,00 м знищено в ході земляних і будівельноQремонтних робіт, що проводилися в післявоєнний час. Нижче знаходилися залишки 23 поховань у дерев’яних домовинах, між якими зафіксовано контури знищених могильних ям. В цій ситуації дуже важливим виявився північний профіль розкопу, де характер нашарувань зберігся найповніше [Гупало, 2006, с. 167, рис. 2]. Під підсипкою долівки (сірий ґрунт, перемішаний із будівельним сміттям) на глибині 0,30 м виступив темноQсірий щільний горизонт культурного шару. Товщина його 55–110 см. Нижче, на глибині 0,85–1,50 м, залягав сіроQкоричневий (плямистий від численних кротовин) горизонт В сучасного чорнозему, під яким на глибині 2,00–2,10 м знаходився верхній горизонт верхньоплейстоценових лесів жовтого відтінку, насичений вапняковими та залізистими конкреціями. Стратиграфічно непорушені шари виступали на площі розкопу між похованнями лише незначними острівцями. У заповненні могильних ям і домовинах у 2003 р. зафіксовано дев’ять предметів, що не пов’язані із похованнями – крем’яні артефакти (5 од.) та дрібні фрагменти ліпної кераміки (4 од.). Збірка кременів, що залягали на різній глибині (в межах 1,36–2,04 м), представлена: ножеподібною ребристою пластиною, вкритою молочною патиною, різцевим, нуклеподібним та ребристими сколами, пластинчастим відщепом [Гупало, 2006, с. 177–178, рис. 9, 1, 6, 9, 13– 14, 17], що попередньо були датовані фінальним палеолітом – початком мезоліту. Уламки горщиків попередньо віднесено до епохи бронзи. Ці матеріали вперше засвідчили існування праісторичних слідів заселення досліджуваного терену. У 2005 р. закладено розкоп (площею 7,78 м 2 ) у молитовній залі, по осі північQпівдень (рис. 1). На глибині 0,50 м відзначено шар темноQсірого ґрунту культурного шару потужністю