УДК 821.112.2-311.6(436)”20”:[17.023(=112.2)] DOI: http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2018.131.2145 РИТУАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРНОЇ ПАМ’ЯТІ В РОМАНІ КРІСТОФА РАНСМАЙРА “ХВОРОБА КІТАХАРИ” 1 Діана Мельник Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, Львів, Україна, 79000, dia.melnyk@gmail.com Розглянуто механізми ритуалізації культурної пам’яті в романі сучасного австрійського пись- менника Крістофера Рансмайра “Хвороба Кітахари”. Методологічною основою для розгляду пробле- матики пам’яті в романі обрано теорію колективної пам’яті німецької літературознавця та культуро- лога Аляйди Ассман, а також теорію соціальної пам’яті французького соціолога Моріса Альбвакса. Наголошено на функціонуванні травмованої пам’яті в художньому просторі, а також на способах репрезентації та ритуалізації пам’яті через актуалізацію відчуття провини. Визначено, що автор з гіркою іронією викриває принципи меморіальної культури повоєнного німецькомовного простору , використовуючи змодельований дистопійний простір вигаданого містечка Моор та розгортаючи картину альтернативного ходу повоєнної історії. Ключові слова: ритуалізація пам’яті, культурна пам’ять, меморіальна культура, травмована пам’ять, пам’ять тіла, хвороба, Крістофер Рансмайр. Вступ. Зазначимо, що1995 р. став поворотним у просторі німецькомовної літератури і знаменував собою так званий бум меморіальної літератури, яка була присвячена зображенню подій недавнього історичного минулого, Другій світовій війні та Голокосту . У цей рік опубліковано низку романів, які по-різному опрацьовують історичний досвід: від занурення в індивідуальну історію до створення дистопійних картин альтернативної історії, засвідчуючи водночас неоднозначність сприймання сучасниками колективної історичної пам’яті. Вагомо, що й поняття “колективної пам’яті” починає активно входити у науковий дискурс із початку 1990-х років, позначаючи в такий спосіб зміну парадигми оцінки суспільних процесів, які досі ґрунтувалися на критиці ідеологічних штампів. Подібні тенденції простежуються і в художній літературі, яка намагається дати нову оцінку травматичним подіям минулого, подолати тривале мовчання про питання провини та жертви з використанням різних підходів та механізмів опрацювання пам’яті. Меморіальна культура Австрії та Німеччини розвивалася після завершення Другої світової війни різними шляхами. Німецький політикум узяв активний курс на забування подій війни, натомість австрійський соціум взагалі заперечував будь- 1 Стаття написана на основі доповіді, виголошеної в межах міжнародного наукового семінару “Пам’ять і література”, організованого та проведеного за ініціативи автора статті 29– 30 червня 2018 р. у Львівському національному університеті імені Івана Франка. © Мельник Діана, 2018 ISSN 0320–2372. ІНОЗЕМНА ФІЛОЛОГІЯ. 2018. Випуск 131. С. 125–135 INOZEMNA PHILOLOGIA. 2018. Issue 131. P. 125–135