Поліщук О.М. РЕСУРСИ САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ Постановка проблеми. Життя людини в період суспільно-політичних змін характеризується переорієнтацією у системі особистісних та соціальних цінностей, посиленням тенденції пошуку нового смислу. Всі ці чинники приводять до загострення суперечностей та неузгодженостей у особистісні сфері людини, як у молоді, так і у старшого покоління: між потребою реалізувати себе у суспільстві та необхідністю соціальної адаптації і регуляції поведінки; потребою бути незалежним і неспроможністю бути відповідальним у важливих ситуаціях; потребою у свободі та труднощами у подоланні власної конфліктності і послаблювати тиск життєвих негараздів. Таким чином ми зазначаємо залежність внутрішнього світу від зовнішнього, чинників розвитку від власних можливостей. Актуальність наукової розробки психологічної проблеми саморозвитку особистості безсумнівна, особливо тому, що до цих пір немає однозначності у визначенні даного поняття, спостерігаються збіжності і відмінності у тлумаченні саморозвитку різними вченими, відсутність розроблених психологічних теорій і моделей саморозвитку, які могли б стати основою для подальших досліджень і вдосконалення практичної психологічної роботи. Тому виникла необхідність інтеграції та систематизації накопичених до теперішнього часу науково- психологічних теоретичних поглядів і результатів окремих емпіричних досліджень з проблеми саморозвитку особистості, а також вивченні особливостей психологічних ресурсів, які дозволяють глибше розглянути феномен саморозвитку зокрема. Аналіз основних досліджень і публікації. Сьогодення, як ніколи раніше, вимагає включення людини у процес власного життєтворення, висуває вимоги до неї як до ініціативного і активного суб’єкта власного перетворення, суб’єкта особистісного саморозвитку. Тому зрозуміло, актуальною є потреба у психологічних вивченнях і дослідженнях проблем активізації внутрішніх резервів людини для процесу саморозвитку. З огляду на це, великої цінності набуває вивчення феномену ресурсності особистості та пошук ефективних шляхів саморозвитку особистості та особистісного зростання. У психологічній літературі існує значна кількість визначень саморозвитку, узагальнюючи які можна сформулювати, що саморозвиток – це самостійний поетапний процес побудови людиною власної особистості, набуття, утвердження та актуалізація якостей та характеристик, яких раніше не було. Саморозвиток розглядається як: саморух (Г.С. Костюк, І.О. Логінова), діяльність, внутрішня активність (В.І. Андрєєв, Г.О. Балл, М.Й. Боришевський, Г.С. Костюк, Л.С. Рубінштейн, П.Р. Чамата), потреба (І.С. Булах, С.Д. Максименко, Е.О. Помиткін, М.В. Савчин), здатність, характеристика (Є.І. Ісаєв, В.Г. Маралов, Н.І. Пов’якель, В.І. Слободчиков), механізм (З.С. Карпенко, Т.М. Титаренко, В.М. Ямницький). У психології найбільший інтерес викликає безпосередньо процес саморозвитку як різною мірою усвідомлена, самоконтрольована і самокерована активність особистості, як психологічна й особистісна зміна, як активність і вчинок.