47 Любомир Зубик (Івано-Франківськ, Україна) РИТУАЛИ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ГУЦУЛІВ У ПУБЛІКАЦІЯХ ТОВАРИСТВ “POLSKIE TOWARZYSTWO TATRZAŃSKIE” ТА “TOWARZYSTWO PRZYJACIÓŁ HUCULSZCZYZNY” Дослідження традиційної культури як в цілому конкретного етносу, так і його локальних частин чи етнографічних груп, займає чільне місце у етнології ще з часів її виокремлення в окрему науку. У контексті вивчення традиційної культури українців своїм багатством локальної традиції завжди вирізняються гуцули. Як етнографічну групу їх фіксують ще наприкінці XVIII століття. З того часу і до сьогодні у етнологів не зникає зацікавлення у дослідженні матеріальної та духовної складової світогляду гуцулів. Варто відзначити, що поряд з напрацюванням таких видатних українських дослідників Гуцульщини, як В. Шухевич, В. Гнатюк, П. Шекерик-Доників, А. Онищук, не меншої ваги мають праці польських дослідників жителів Українських Карпат. Ба більше, швидше розпочавши свою роботу на ниві вивчення гуцулів, їм вдалося зафіксувати більш давні елементи традиційної культури, що безперечно робить їх праці незамінними для сучасних етнологів. Серед етнографів другої половини ХІХ першої половини ХХ століття вирізняються науковці, що працювали в рамках наукових товариств. Маючи за своїми плечима фінансовий та науковий ресурс, результати їхніх досліджень і досі є чи не єдиними зафіксованими фактами побутування тих чи інших ритуалів чи обрядодій. Зокрема, вони містять цінні свідчення про ритуали життєвого циклу людини (народження, ініціації, весілля, похорони). Саме тому праці Польського Татрянського товариства (Polskie Towarzystwo Tatrzańskie, далі ПТТ) та Товариства Приятелів Гуцульщини (Towarzystwo Przyjaciół Huculszczyzny, далі ПТГ) і до сьогодні є актуальними та потребують більш детального розгляду. Виходячи з потреби розширення кола джерел з вивчення традиційної культури гуцулів, метою даною розвідки є аналіз наукового здобутку вищезгаданих польських наукових товариств, який безпосередньо стосується елементів ритуалістики життєвого шляху людини. Завдання полягає у окресленні загального напрямку діяльності цих установ та визначенні їх джерельної та історіографічної цінності. Окреслена проблема стала частиною більш загальних досліджень діяльності польських етнографів в Україні. Першою такою ґрунтовною працею стала монографія українського дослідниці радянського періоду З. Болтарович [8], де в контексті огляду доробку польських збирачів згадує окремі праці, що вийшли в рамках діяльності ПТТ. Також в радянський період даного питання торкалися П. Арсенич та І. Пелипейко [10]. В сучасний період варто виділити праці української етнологині І. Солонець (Дмитрук). Вивчаючи етнографічні дослідження Гуцульщини у другій половині ХІХ - першій половині ХХ століття, у її доробку маємо аналіз праць вищезгаданих товариств як у контексті вивчення гуцульської культури в цілому [9], так і їх внесок в фіксування окремих елементів матеріальної спадщини [10] та родинної обрядовості [11]. Хронологічно першим товариством, що здійснювало дослідження гуцулів (і їхніх обрядів життєвого циклу в тому числі), було Польське Татрянське товариство. Воно створене у 1873 року у Новім Таргу; юридично оформлене у Кракові 10 травня 1874 року; його головна мета - вивчення Карпат і Татрів, організація туристичних походів у ці гори, заохочення до гірського туризму, промоція гір серед видатних діячів того часу. До 1910 року ПТТ видає 30 збірників публікацій (томів), серед яких містяться дані й про гуцулів. [12, с. 82-83]. Чи не єдиним членом-українцем ПТТ був парох с. Жаб‘є (тепер - смт. Верховина) Софрон Витвицький. У першому виданому збірнику товариства він розмістив свою статтю ―Hucuły‖ [5]. Окрім опису окремих питань, що стосуються матеріальної культури, етнограф подає докладні відомості про побутування у гуцулів різних видів ініціації. Зокрема, однією з її форм були ―пострижини‖. Як зазначає сам автор, гуцульський варіант обряду відрізнявся від загальнослов‘янського тим, що проводився у вісімнадцять років і був обов‘язковим тільки для хлопців. Його суть полягала у наступному - посвячуваного ставили коло дерева, причіпаючи його волосся над головою так, щоб можна було зрізати. Вправний гуцул точним кидком топірця відтинав волосся юнака, і якщо той не злякався - його вже офіційно називали парубком [5, с. 83-84]. Другий варіант ініціації був більш складним і включав у себе два етапи. На першому, щоб отримати статус ―молодика‖ хлопець повинен був витримати побої від парубків під час ―грушки‖, яку проводили при померлій людині. Після того, якщо молодику випадала нагода, і він демонстрував особливі навички (долав пороги на плоті, поборов ведмедя і т.д.) він става ―легінем‖ і отримував значні права у парубочій громаді [5, с. 84]. У цьому ж томі збірника С. Витвицький публікує опис гуцульського весілля. У ньому він чітко маркує вік, в якому можна одружуватися (не швидше 23 років), детально фіксує процес походу молодого за молодою [5, с. 81]. Свідчення С. Витвицького були настільки важливі, що видатний польський етнограф О. Кольберг помістив у своїй неопублікованій праці ―Гуцули‖ (що згодом вийшла під назвою ―Русь Карпатська‖) його описи весілля та ініціації.