Studia Slavica Hung. DOI: 10.1556/060.2019.64217 0039-3363/$ 20.00 © 2019 Akadémiai Kiadó, Budapest Архетипний образ вогню в лінгвопросторі українських паремій і замовлянь А. В. ВИСОЦЬКИЙ Факультет української філології та літературної творчості ім. А. Малишка Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, вул. Пирогова, 9, UA-02000 Київ E-mail: anatolvysotskyi@gmail.com Ю. С. МАКАРЕЦЬ Кафедра української мови Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, проспект Маяковського, 72б, кв. 160, UA-02232 Київ E-mail: makarets_iuliia@ukr.net (Received: 5 September 2019; accepted: 20 November 2019) Питання взаємодії мови і культури викликає все більше зацікавлення в науковому середовищі. Посилення глобалізаційних процесів, які ведуть до асиміляції й уніфікації культурного простору, та намагання представників національних культур зберегти свою національну ідентичність тільки спри- яють посиленню цього інтересу. Відколи Е. Сепір та Б. Ворф сформулювали гіпотезу лінгвістичної відносності, стало очевидно, що людина засвоює куль- туру через національну мову як проміжний вимір між дійсністю і свідомістю. Розуміння ж її своєрідності потребує семантико-культурологічного аналізу її елементів. Тому об’єктом дослідження лінгвістів стає не лише значення слова, а весь обсяг культурної інформації, збереженої в ньому в латентному стані. Ідеться про вивчення культурного компонента ментальних інформацій- них структур, втілених у слові, що в науковій літературі позначені термінами лінгвокультурема, константа, логоепістема, міфологема, ноема и концепт, що служить ще й термінологічною парасолею для всіх попередніх понять. Лінгвокультурологічні дослідження беруть початок у працях В. фон Гум- больдта, який стверджував, що національна культура («дух народу») втілю- ється у внутрішній формі мови. Ця думка знайшла продовження у гіпотезі мовної відносності, за якою людина сприймає світ через мову, а отже, мов- на картина світу національно своєрідна. Попри неоднозначну оцінку вона стала каталізатором для розвитку лінгвокультурології (праці Д. Олфорда, Дж. Керолла, Д. Хаймса, Б. Серебреннікова, В. Маслової, Г. Колшанського, Р. Уайта, В. Телії, Ю. Степанова та ін.). Серед актуальних лінгвокультуро- логічних напрямів чільне місце посідає з’ясування ментального портрету ет- носу крізь призму його мови, тобто через вивчення її глибинних етнокуль- турних нашарувань. У його межах досліджують «знаки етнокультури» або Unauthenticated | Downloaded 06/03/20 03:41 AM UTC