Психологія – Psychology Science and Education, 2018, Issue 3 20 УДК: 159.923.2 DOI: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2018-3-3 Ігор Зозуля, доктор юридичних наук, професор кафедри загальноправових дисциплін, Лариса Шевченко, кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціології та психології , Олександр Зозуля, кандидат юридичних наук, доцент кафедри загальноправових дисциплін, Харківський національний університет внутрішніх справ, просп. Л. Ландау, 27, м. Харків, Україна ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ЗЛОЧИНЦІВ Вивчення саморегуляції постає актуальною проблемою, оскільки її порушення є причиною соціальних і осо- бистісних проблем особистості. Метою дослідження є вивчення гендерних особливостей саморегуляції злочи- нців. У дослідженні були використані методи: методика «Стильові особливості саморегуляції поведінки (ССП-98)», розроблена В. І. Моросановою, Питальник «Контроль за дією», розроблений Ю. Кулем та адапто- ваний С.А. Шапкіним; анкетування, математико-статистичні методи програми SPSS. За результатами дос- лідження виявлено, що загальний рівень саморегуляції у жінок нижчий, ніж у чоловіків, головну роль у регуляції поведінки вони відводять зовнішнім чинникам. Спільним в обох групах злочинців є нерозвинена потреба у плану- ванні свого життя, відсутність здатності та бажання виробляти цілі та життєві перспективи, підкріплені власною відповідальністю, ініціативою, активністю. Саморегуляція є здатністю людини керувати собою, своєю поведінкою на основі сприймання й усвідомлення життєвих ситуацій, власних психічних станів, наявних цілей діяльності. Нерозвиненість вольових якостей, вибірковість і слабий контроль поведінки разом із викрив- леною мотивацією злочинців ускладнюють контроль за власними вчинками, тому головну роль у регуляції пове- дінки і жінки і чоловіки відводять зовнішнім регуляторам. Ключові слова: саморегуляція, особистість, самоконтроль, злочинність, жінки-злочинниці, девіантна по- ведінка, імпульсивність. Вступ Саморегуляція особистості є однією з ключових адаптацій людської психіки для життя у суспільства, у групі. Завдяки саморегуляції людина може змінювати свою поведінку, щоб відповідати вимогам та очіку- ванням оточення, нормам та правилам середовища, виконуючи закони і моральні приписи. Порушення саморегуляції та самоконтролю є однією з причин соціальних й особистісних проблем: сімейних нега- раздів, наркоманії, алкоголізму, інтернет-залежності, правопорушень, злочинності. Оскільки показник жі- ночої злочинності вважається своєрідним індикато- ром здоров’я суспільного життя, вивчення особистос- ті жінок-злочинниць, їх емоційно-вольової сфери, зокрема особливості їх саморегуляції та самоконтро- лю, з метою розроблення дієвих програм ресоціаліза- ції правопорушниць постає актуальним та своєчасним завданням. Мета статті – емпіричне вивчення гендерних особливостей саморегуляції злочинців. Завдання: проаналізувати теоретичні напрямки дослідження проблеми саморегуляції; вивчити стильові особливості саморегуляції злочинців; дослідити складові контролю за дією обраних респондентів. Методи дослідження Методологічним підґрунтям дослідження є теорія єдності психіки та діяльності, системно-структурний діяльнісний підхід та сучасні теорії саморегуляції. У дослідженні були використані такі методи: тесту- вання – методика «Стильові особливості саморегуля- ції поведінки (ССП-98)», розроблена В. І. Моросано- вою, складається з 46 тверджень, які представляють 6 шкал, що дозволяє діагностувати розвиток індивідуа- льної саморегуляції та її індивідуального профілю, та включає показники планування, моделювання, про- грамування, оцінки результатів, а також показники розвитку регуляторно-особистісних властивостей – гнучкості та самостійності. Показники шкал характе- ризують рівень сформованості індивідуальної системи саморегуляції довільної активності людини. Аналіз даних проводиться за шкалами: шкала «Планування» (Пл) – характеризує особливості визначення цілей, рівень сформованості свідомого планування діяльнос- ті; шкала «Моделювання» (М) – діагностує розвине- ність уявлень про систему внутрішньозначимих умов досягнення цілей, програмування; шкала «Програму- вання» (Пр) – визначається розвиненість свідомого програмування людиною дій, оцінки результатів; шкала «Оцінювання та корекція результатів» (Ор) – діагностує розвиненість й адекватність оцінки дослі- джуваним себе й результатів власної поведінки; шка- ла «Гнучкість» (Р) – характеризує рівень і систему саморегуляції змін зовнішніх та внутрішніх умов; шкала «Самостійність» (С) – діагностує розвиненість регуляторної автономії. Кожна шкала складається з 9