43 Карпов В.В., доктор історичних наук, завідувач кафедри мистецтвознавчої експертизи Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв ORCID 0000-0002-3446-9187 ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА У МУЗЕЙНОМУ ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ В історичному контексті військова діяльність на теренах України вирізняється постійною активністю. Це свого роду досі діючий вулкан, який періодично викидає спалах різноманітних інтересів, досягнення яких можливе у результаті військових дій. Київська фортеця, фортеця у Судаку та Керчі, Дубенський форт, Севастопольська фортеця, фортеця Межибож, Хотинська та Аккерман відображають досягнення воєнної науки та її бачення на способи ведення війни у різні історичні періоди. У ХХ столітті – це Перша та Друга світові війни, Визвольні змагання 1918-1921 років, боротьба Української Повстанської Армії 1942-1956 років, а також період Холодної війни. Кожен з цих періодів залишив на українській землі свій слід, який відображений у різноманітних пам’ятках військової діяльності. Музеєфікація військово-історичної спадщини тісно пов’язана із історією. У залежності від інтересу та важливості цієї історії для суспільства перебуває рівень популярності самої військової пам’ятки, а отже і рівень її охорони, збереження та реставрації. Музеєфікація військових об’єктів є вагомим способом збереження історії. У цьому контексті особлива місія покладається на музеї. І хоча законодавчо визначено, що головним завданням музеїв є збирання, зберігання та пропагування історичної спадщини, все ж музеї також виконують важливу соціальну функцію збереження пам'яток та за їх посередництва і історії. Процес скорочення чисельності української армії викликав необхідність збереження історично значущих військових об'єктів та їх